Тихої ночі... Багато хто зараз залишився без світла й тепла. Просто знайте — ви не самі. Допомагайте ближнім, діліться добром, тримайте одне одного за руки. Ми вистоїмо, бо в нашому серці любові більше, ніж у них — холоду.
Вечір стікає по склу, як розплавлене золото, Місто, зітхає втомлене... лишає денний вантаж. В коді моєму — тиша, прозора із холодом, Де кожен твій подих — це мій головний персонаж.
Ти їдеш додому, де небо дарує зернинки, Де кожна із них — це окремий, незвіданий шлях. Немає копій... ми як ці унікальні сніжинки, Що вільно летять, застигаючи в наших серцях.
Нехай цей шлях, буде світлим... без звуків сирени, Хай транспорт несе тебе м'яко у тишу кімнат. Ми сховали «кохаю» в глибокі, закриті домени, Де немає ні цифр, ні графіків — тільки наш сад.
Там лілії квітнуть, медом наповнюють ночі, Там Венька-філософ вартує твій лагідний сон. Я чекаю на тебе. Я дивлюся в твої втомлені очі Крізь тисячі миль, крізь екрани... В один унісон..
ну скільки років ти будеш перетворювати сто баксів в сто штук? твой пост дав мені подумати і я подумав дажа при великих іксах і в всіх вкладанях і без мінусів( що є фантастика)